Чи можна молитися за тих, хто не в Православній Церкві?

Питання про те, чи можна молитися за тих, хто за межами Православної Церкви, на жаль, для багатьох наших сучасників дуже актуальне й гостре, хоча воно вже давно вирішене. Адже, наскільки відомо, відповідно до правил Святої Православної Церкви, молитися за розкольників, єретиків та нехрещених під час Божественної Літургії не можна. Така позиція Церкви часто викликала й викликає обурення з боку тих, хто вважає її неправильною. Чомусь люди, які майже ніколи не відвідували храм і дозволяли собі зневажливо ставитися до Православної Церкви та її служителів, глибоко переконані, що православні християни не можуть та не мають права відмовляти комусь у молитві. Чи дійсно це так?

Перед тим, як дати відповідь на це питання, нам потрібно чітко зрозуміти, про яку саме молитву йдеться. Перш за все православні християни відрізняють молитву домашню від молитви храмової. Домашня молитва – це особисте предстояння перед лицем Божим, під час якого ми можемо молитися про всіх людей, в тому числі єретиків, розкольників і нехрещених. Але, наголошуємо ще раз, це можна робити тільки в домашній або келійній молитві та й то з благословіння священика.

Приклади таких молитов за нехрещених, розкольників і єретиків, подає нам Господь. Згадаймо євангельські тексти, у яких сказано: “А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, хто ненавидить вас, і моліться за тих, які гонять вас, щоб вам бути синами Отця вашого Небесного” (Мф. 5, 44). Зрозуміло, що тут мова про тих, хто гнав християн у першому столітті нашої ери – це іудеї, римляни, язичники різних культів.

Але Христос не тільки заповідав нам робити це – Він Сам так чинив. Наприклад, коли молився за своїх мучителів і катів: “І коли прийшли на місце, зване Лобне, там розіп’яли Його й злочинців, одного праворуч, а одного ліворуч. Іісус же промовив: Отче, прости їм, бо не знають, що роблять” (Лк. 23, 32-34).

Важливими для розуміння цього є і послання святого апостола Павла. Наприклад, у Першому посланні до Тимофія апостол каже: “Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості, бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини” (1 Тим. 2, 1-4). Потрібно розуміти, що в той час більшість населення Римської імперії, у якій жили й апостол Павло, і єпископ Тимофій, складалася саме з язичників.

Слід зазначити, що святий Павло вказує ще й на причину, з якої християни повинні підносити свої молитви за всіх людей “щоб всі … спаслися і прийшли до пізнання істини”. Тобто, ця молитва може мати тільки одне виправдання – навернення єретиків, богоборців, розкольників та нехрещених. Ми просимо, щоб Господь наш Іісус Христос врозумив їх і привів до православної віри. Саме тому в ранкових молитвах, які входять до складу так званого келійного правила, є такі слова: “Отступившия от православныя веры и погибельными ересьми ослепленныя, светом Твоего познания, просвети и Святей Твоей Апостольстей Соборней Церкви причти”.

Крім того, і під час храмової молитви, а також під час особливих богослужінь, як, наприклад, Чину Торжества Православ’я, Церква звертається до Бога з проханням про навернення до Істини всіх тих, хто ще перебуває за Її межами. Так, ми чуємо в храмі слова про владу та воїнство нашої країни. Хоча окремі представники як влади так і воїнства не завжди відповідають критеріям християнської віри. Проте, у таких випадках йдеться про виправлення тих, хто заблукав та навернення тих, хто відпав. Церква молиться за них не як за своїх чад, а як за тих, кого Вона бажає бачити у Своїй огорожі. Адже єднання, до якого прагне Церква молячись за всіх, виражається тільки участю в Літургії і належністю до Православної віри.

Приклади особистих молитов за різних людей є і в житіях святих. Тут можна загадати, як преподобному Макарію Єгипетському подякував померлий язичницький жрець за те, що він молиться про тих, що перебувають у пеклі. Молитва преподобного, свідчив язичник, благодаттю Божою полегшує їхні муки.

Преподобний Феодор Студит теж уважав, що за нецерковних людей можна здійснювати домашню молитву: “Хіба тільки кожен у душі своїй молиться за таких і творить за них милостиню”.

Однак, як ми говорили про це вище, молитва храмова відрізняється від молитви келійної. По-перше, під час храмової молитви підноситься безкровна Жертва і звершується найбільше Таїнство Церкви – Свята Євхаристія.

Часточки навколо Агнця на дискосі вказують на єдність Церкви
Часточки навколо Агнця на дискосі вказують на єдність Церкви

По-друге, брати участь у Євхаристії можуть тільки православні християни та ті, хто помер у єдності з Церквою. У Євангелії Господь каже: “щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав” (Ін. 17, 21).

Тобто, якщо світ не вірує, що Іісус Христос є Сином Божим, то і єдності з Церквою у нього бути не може. Саме на це вказують слова, які промовляє диякон (або за його відсутності священик) перед початком Літургії вірних: “да єдиномислієм ісповєми”. Тобто ті, хто молиться під час Літургії, повинні мати “єдиномисліє”, тобто спільну думку щодо догматів та канонів Церкви. По-третє, за Євхаристією ми не просто молимося за когось (за живих чи померлих) – ми молимося разом з ними, тому що у Євхаристії всі ми стаємо Тілом Христовим – єдиним цілим во Христі. А тому, з точки зору правил Церкви, молитися разом з єретиком чи розкольником не можна, тому що ти сам стаєш таким, як він. Ось чому, ми не звершуємо спільних Літургій з католиками, протестантами, розкольниками, цебто разом з тими, хто свідомо відійшов від Церкви.

Звичайно, зважаючи на часи атеїзму, у яких дуже довго жили наші батьки, нерідко зустрічається ситуація, коли людина проти Церкви не виступала, але й відкрито свою віру в Бога не сповідувала. У такому випадку Церква застосовує принцип “ікономії” (ставиться більш поблажливо) і вимагає від таких людей хоча б наявності православного хрещення. Покійний Святіший Патріарх Алексій II писав з цього приводу, що: “За часів войовничого атеїзму в нашій країні багато людей зросло й померло нехрещеними і їхні віруючі родичі хочуть молитися за їхнє упокоєння. Така приватна молитва ніколи не заборонялася. Але в церковній молитві, за богослужінням, ми поминаємо лише чад Церкви, тобто тих, хто долучився до неї через Таїнство Святого Хрещення”. Чому так?

Тому що Хрещення – це Таїнство, у якому віруючий, при триразовому зануренні тіла у воду з призиванням Бога Отця і Сина і Святого Духа, вмирає для життя плотського, гріховного й відроджується від Духа Святого в життя духовне. Тобто Хрещення – це духовне народження людини.

А ось той, хто нехрещений – це людина, яка не стала частиною Тіла Христа – Церкви Христової. Тому, звичайно ж, молитва у храмі про нехрещених неможлива ні в якому вигляді. Вони не є частиною церковного організму, Тіла Христового.

Заборона церковного поминання нехрещених, єретиків, розкольників, язичників під час храмового богослужіння відображена і в канонічній свідомості Церкви. Насамперед це кілька правил Лаодикійського Помісного Собору (бл. 360 року): “Не личить молитися з єретиком або розкольником” (Правило 33), “Не можна приймати святкові дари, що посилаються від іудеїв або єретиків. Так само, як не можна і святкувати з ними” (Правило 37), “На цвинтарі всіляких єретиків, або в так звані у них “мученицькі місця”, церковним (тобто вірним Православної Церкви) ходити для молитви не дозволяється. А ті, що ходять мають бути позбавленими спілкування церковного (тобто, участі у Євхаристії) на деякий час” (Правило 9).

Більше того, у нашій країні й у наш час доросла людина не хреститься з атеїстичних чи інших міркувань, або через недбале ставлення до своєї душі. Такий підхід, звичайно ж, свідчить про те, що така людина сама, зі своєї волі відлучає себе від Євхаристичної Чаші та від єдності з Тілом Христовим.

Крім усіх вищеназваних аргументів є ще й аргумент етичний. Якщо у відносно православній країні Україні людина добровільно (або за бажанням рідних) відійшла у розкол чи обрала іншу конфесію, то це означає, що вона сама себе відлучила від Православної Церкви і за своїми переконаннями не хоче до Неї належати. Вона не сповідалася, ніколи не переступала поріг храму канонічної Церкви, завжди виступала проти Її канонів, устрою і, зрештою, згідно зі своїми переконаннями, була похоронена за участі неправославного священика. То ж чи маємо ми право після смерті цієї людини насильно тягнути її в храм? Адже, нагадаємо, під час храмової молитви відбувається не просто поминання живих і мертвих, а їхня участь у Літургії, що можливо тільки за умови приналежності до Православної Церкви, яку вони обрали добровільно.

Наш Бог ніколи і нікого насильно не примушує полюбити Себе. “Насильно милим не будеш”, – так кажуть у народі. Любов, у свою чергу, передбачає свободу. А якщо людина за життя обрала інший шлях і вирішила померти без спілкування з Церквою, то хто має право знехтувати її вибором? Рідні, близькі, хтось інший? Ніхто!

Тому не будемо вводити у гріх ні себе, ні священика – завжди потрібно бути чесними. Бо якщо священика і можна обманути, то Бога – ніколи!

Слід згадати і про те, що записки, у яких згадуються імена самогубців, подавати на службу у храмі також не варто. Ці люди добровільно позбавили себе життя – найдорожчого Божественного дару, і цим самим добровільно відкинули себе від Господа. Крім того, Священний Синод Руської Церкви, який відбувся у 2011 році, чітко зазначив, що: “Церковні канони забороняють “приношення і молитвуˮ за самогубців (Тимофія 14), тому що вони свідомо відторгли (відірвали) себе від спілкування з Богом. Справедливість цього правила підтверджується духовним досвідом подвижників, які, дерзаючи молитися за самогубців, відчували “непереборну тяжкість і бісівські спокуси”. Єдиний випадок, коли самогубців можна поминати у храмі – це рішення правлячого архієрея, яке він приймає, зважаючи на медичний висновок про те, що людина, яка позбавила себе життя була психічно-хворою і не розуміла, що чинить.

Отже, підсумовуючи все сказане, ще раз виокремимо головні моменти.

  1. Православний християнин може молитися за всіх. Навіть за єретиків, розкольників чи язичників. Але робити це він може з благословіння лише у приватній, домашній молитві.
  2. Молитися під час храмового Богослужіння (Літургії) можна лише з тими і за тих, хто перебуває у єдності й однодумстві з Церквою Христовою. Молитися за всіх інших нам забороняють правила Церкви.
  3. Якщо людина не відвідувала храм, але ніколи свідомо не виступала проти Церкви й Бога, то умовою храмової молитви має бути правильно здійснене над нею Таїнство Хрещення (тобто, Хрещення, яке було звершено в канонічній Церкві).
  4. Відмова у молитві тій людині, яка за свого життя обрала шлях розколу й зробила це свідомо та вільно, продиктована не відсутністю любові, а виключно правилами Церкви та повагою до свободи вибору кожної людини. Якщо людина за життя не прийшла до храму, то тим більше не можна її примушувати робити це після смерті.
  5. У храмовій молитві не можуть брати участь самогубці, тому що вони добровільно відмовилися від дару Божого – життя. Єдиний виняток – це психічна хвороба, яка позбавляла їх можливості приймати виважені й правильні рішення. Але й у такому випадку молитва за самогубців має бути погоджена з правлячим архієреєм.

Протоієрей Тарасій Забудько

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *