Чотири свята

14/1 січня Свята Православна Церква святкує День Обрізання Господнього. Обрізання – прообраз таїнства Хрещення, що замінило його у Новозавітний час (Кол. 2, 11-12).

Свідчення про святкування обрізання Господнього у Православній Церкві датуються VI сторіччям. На восьмий день після народження Богонемовля Іісус за вітхозавітним законом прийняв обрізання, що було встановлене для усіх єврейських немовлят чоловічої статі. Це було знаком Завіту Бога з праотцем Авраамом і єврейським народом (Буття 17, 10-14; Лев. 12, 3). Під час звершення цього обряду Богодитя, за одкровенням Архістратига Гавриїла Пресвятій Діві, нарекли іменем Іісус (Спаситель) (Лк. 2, 21).

За тлумаченням святих Отців Церкви, Господь, Творець закону, прийняв обрізання, показуючи приклад людям як неухильно потрібно виконувати Божественні веління. “Не думайте, що Я прийшов порушити закон чи пророків: не порушити прийшов Я, але виконати”, – говорить Господь у Євангелії (Мф. 5,17). Господь приймає обрізання, щоб ніхто в майбутньому не зміг засумніватися у тому, що Він був справжньою людиною, а не володарем примарливої плоті, як навчали деякі єретики (докети). Терплячи обрізання у восьмий день після народження, Господь цим пророкує про Свою майбутню Жертву. Він бере на Себе гріхи людей і у Своїй плоті показує світові, що береться замість нього виконати Закон бути непорочним у завіті з Богом, а за гріхи стане спокутною жертвою.

Святитель Димитрій Ростовський писав: “В обрізанні Владика наш явив більше смирення, ніж у Своєму різдві: у різдві Він прийняв образ людини, в обрізанні Він прийняв образ грішника, і як грішник терпить біль за гріх”.

Свято обрізання Господнього нагадує християнам, що вони увійшли у Новий Завіт із Богом: “обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши гріховне тіло плоті, обрізанням Христовим” (Кол. 2, 11). Святитель Феофан Затворник порівнював обрізання з “обрізанням серця”, коли відсікаються пристрасті та хтиві схильності: “Покинемо минулі згубні звички, усі втіхи і все, у чому раніше знаходили задоволення, почнем з цього моменту жити тільки для Бога, для свого спасіння”.

Свято Обрізання Господнього поєднується зі святом пам’яті святителя Василія Великого.

При поєднанні цих двох служб перевага надається службі святителю Василію Великому.

Святитель Василій Великий народився приблизно у 330 році у місті Кесарії Кападокійській, що знаходилася у Малій Азії. Його батьки Василій та Емілія були відомими благочестивими заможними християнами. Батько був адвокатом і вчителем риторики. Мати, благочестива християнка, була донькою мученика, пізніше канонізована Церквою як свята. В їхній сім’ї було десять дітей, п’ять з яких були потім причислені до лику святих.

 

Початкову освіту хлопчик отримав під керівництвом своїх батьків і бабки святої Макрини, високоосвіченої християнки, яка зберегла в пам’яті передання про знаменитого святителя Кападокії – Григорія чудотворця, єпископа Неокесарійського. Після смерті батька та бабки подальшу освіту Василій отримав у найкращих вчителів Кесарії Кападокійської. Пізніше він попрямував до Константинополя, а потім до Афін.

Там він досконало вивчив різноманітні науки: риторику, філософію, астрономію, математику, фізику і медицину. Як свідчить життєпис: “Він так вивчив усе, як інший не вивчає й одного предмета, кожну науку він вивчив так досконало, ніби не вчився нічому іншому… Це був корабель, настільки навантажений вченістю, наскільки це вмістимо для людської природи”. В Афінах він познайомився зі святим Григорієм Богословом. Між Василієм Великим і Григорієм Богословом встановилася міцна дружба, що продовжувалася усе життя.

Десь у 357 році він повертається до Кесарії, де певний час викладає риторику, але відмовляється від цього і стає на шлях аскетичного життя. Після прийняття хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, Василій був поставлений як чтець і роз’яснювач Священих книг. Потім, за свідченням життєпису, бажаючи знайти керівника для пізнання істини, юнак прямує до Єгипту, Сирії та Палестини – до великих християнських подвижників. Повернувшись до Кападокії, він роздає усе своє майно бідним і, наслідуючи пустельників, усамітнюється на березі ріки Ірис.

Там святий Василій проводить суворе життя у пості та молитві. Біля нього збирається братство. Разом із Григорієм Богословом він складає збірник Філокалія (Добротолюбіє) і пише збірку іночеських правил благочестя. Велика кількість християн бажала жити і вдосконалюватися поруч із ним. Утворювалися чоловічі та жіночі монастирі, в яких святий Василій намагався поєднати общежительне життя з самітницьким.

У 362 році в Антіохії єпископ Мелетій висвячує його у диякона, а у 364 році єпископ Кесарійський Євсевій – у пресвітера.

Ревно виконуючи своє служіння, святий Василій невтомно трудився на благо Церкви: казав проповіді щоденно, часто двічі — вранці й увечері та постійно піклувався про потреби своєї пастви, завдяки чому отримав велику повагу та любов.

Незабаром, у 370 році, ревний священик був обраний Собором єпископів на Кесарійську каферу.

В тяжкий для Церкви час він показав себе полум’яним поборником православної віри, захищаючи її від єресей своїми словами та посланнями. Особливо варто звернути увагу на його три книги проти аріанського лжевчителя Євномія, в яких святитель Василій Великий вчив про Божество Святого Духа і єдність Його природи з Отцем і Сином.

Імператор Валент, нещадно відсилавший у вигнання незручних для нього єпископів, насаджував аріанство в інших малоазійських провінціях, з’явився у Кападокію з тією ж метою. Він послав до святого Василія префекта Модеста, який погрожував святому розоренням, вигнанням, тортурами і навіть стратою. “Все це, – відповів святий, – для мене нічого не вартує, той не втрачає майно, хто нічого немає крім лахміття і небагатьох книг, в яких усе моє багатство. Заслання для мене немає, тому що я не пов’язаний місцем… кругом Боже місце. Де не буду подорожуючим и приходьком? А тортури що можуть зробити мені?.. Смерть для мене – благодіяння: вона швидше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю, до Якого давно вже прагну”. “Переможені ми, цар, настоятелем Церкви”, – так доповів Модест Валенту про непохитність святого єпископа.

Святитель Василій майже щоденно звершував Богослужіння. Піклувався про неухильне дотримання Церковних канонів, допускав до вступу у клір лише достойних. Клірики єпископії святителя, навіть диякони і пресвітери, жили у великій бідності, працювали і вели життя чисте та сповнене благодіянь.

У Кесарії святитель влаштував два монастирі, всі особисті доходи та доходи своєї церкви він витрачав на користь бідних; у кожному окрузі святитель заснував притулки, у Кесарії – гостиницю та притулок для подорожуючих, а також ціле поселення, що складалося з різних церковних благодійних установ, названих в народі “Василіада”.

За своє недовге життя святитель Василій залишив нащадкам велику кількість богословських праць: дев’ять бесід на Шестоднєв, 16 бесід на різні псалми, п’ять книг на захист православного вчення про Святу Трійцю, 24 бесіди на різноманітні богословські теми, сім аскетичних трактатів, правила монашеські, устав подвижницький, дві книги про хрещення, книгу про Святого Духа, декілька проповідей та 366 листів до різних осіб, він створив Літургію, яка зветься його ім’ям.

Хвороби від юності, праця навчання, подвиги самітництва, піклування та скорботи пастирського служіння рано вичерпали сили святителя. 1 січня за ст. ст. Святитель Василій Великий у віці 49 років відійшов до Господа, до Якого постійно прагнув.

За свої заслуги перед Церквою святитель Василій названий Великим і прославляється як «слава і краса Церкви», «світило і око вселенної», «вчитель догматів», «палата вченості».

Святитель Василій Великий, архієпископ Кесарії Кападокійської, “належить не одній Кесарійській Церкві, і не тільки у свій час був корисним для своїх співвітчизників, але й усім країнам і містам вселенної і усім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем спасительнішим”, – так пороцьки говорив його сучасник, святий Амфілохій, єпископ Іконійський.

Дійсно, святитель Василій шанується Церквою як вселенський учитель і її великий святий.

Чесна глава святителя Василія зараз зберігається у Лаврі святого Афанасія на Афоні, правиця його – у кафедральному соборі великомученика Георгія у Венеції (Константинопільський патріархат), часточка його мощей є і у Почаєвській Лаврі.

За церковним уставом 14/1 січня служиться молебен на Новий рік.

Таким чином, в цей день свята Церква святкує разом чотири свята: Обрізання Господнє, пам’ять святителя Василія Великого, воскресний день та Новий рік.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *