Боротьба з гріхом

У нашому житті є проблема, розв’язання якої є першочерговим завданням. Це  – проблема гріха. На жаль, гріх є у нашому житті та досить комфортно себе там почуває. І ми розуміємо, що так не має бути, але часто просто не можемо впоратись з його натиском і падаємо. Потім встаємо і знову падаємо, знову встаємо і знову падаємо. Невже так має продовжуватись безкінечно? Невже ми ніколи так і не виберемось з тенет гріха? Невже ми так і не зможемо остаточно перемогти гріх?

Щоб боротьба була успішною, необхідно добре знати того з ким борешся. Гріх – це сутність диявола. І той, хто грішить служить йому. Підступність і хитрість диявольська полягає в тому, що він розпочинає свою атаку непомітно, здалеку, з навівання злих і нехороших думок. А будь якій гріх розпочинається з думки, помислу. Власне сама думка, це ще не гріх, і їх, протягом дня може бути – тисячі. А от коли зупиняємо на ній свою увагу, це вже початок гріха. І саме в цей момент важливо відігнати його через призивання імені Христа в молитві.

На характер наших думок впливає те, чим зайнятий наш розум. Якщо ми щиро молимося, читаємо хорошу духовну літературу, пишемо чи розмірковуємо

над серйозними речами, то поганих думок буде мінімум. Якщо ж розум не буде зайнятий божественним, то туди ввірвуться гріховні думки й стануть там повноцінними господарями. Як то кажуть, святе місце порожнім не буває. Після того, як ми звернули увагу на гріховний помисл і з приємністю прокручуємо його в голові, відбувається процес входження гріха в наше серце, церковно-слов’янською мовою це звучить як «сосложеніє», тобто поєднання з гріхом. Далі виникає сильне бажання звершити гріх, а незабаром вже й саме рішення реалізувати його. Ну і фініш – на ділі звершений гріх.

Із гріхом, як із хворобою, легше боротись на початковій стадії. Святий Марк Подвижник (4-5 ст.) каже: «Що гріх, коли лиш наближається, то такий, як мурашка, але коли ми з ним не боремося, то незабаром він перетвориться на рикаючого лева”.

Але наші думки не завжди нам підвладні. Вони пролітають у нашому розумі, ми не можемо повністю заборонити їм нас тривожити, а от впустити їх у серце чи ні – це залежить від нас. І біда наша в тому, що ми самі хочемо гіркої гріховної насолоди, і, переважно, добровільно впускаємо гріх у свою душу навіть не замислюючись про те, які наслідки це буде мати. Будь-який гріх ніколи не приходить один. Гріх – це порушення Божого закону, заповідей. А беззаконня породжує нове беззаконня — ось у чому сутність гріха. Гріх породжує гріх. Коли ми звершуємо зло вперше, то робимо це з боязню, нерішуче, з переживанням. Вдруге – вже простіше, а продовжуючи далі, в решті решт, ми робимо його без жодних зусиль. Виникає залежність. І страшно те, що багато хто, живучи в такому стані, каже, що він живе так: «Як сам хоче». Але річ у тім, що той, хто грішить, не живе так, як йому заманеться, він живе так, як завгодно гріху. Людина може дозволити гріховній звичці так поневолити себе, що ніяка сила, крім Бога, не звільнить її. Спокуси так можуть заволодіти нами, що без гріха ми не зможемо жити. Тоді впадаєш у такий стан, коли душа починає формуватись під впливом гріха, вирощуючи у собі страсті. Звідси й починається падіння душі та розбещення всієї людини, тому що гріх починає формувати сам стиль життя. А це вже стан духовної смерті. Є навіть гріхи, які називаються смертними: обжерливість, блуд, грошолюбство, гнів, печаль, зневіра, марнославство, гординя.

Смертні не тому, що той хто в них впав помирає (хоч буває і таке), а тому, що через їх звершення помирає все те добре і святе, що є в нашій душі. Деякі святі отці говорять, що звершуючи ці гріхи ми вбиваємо Христа у своїй душі.

Не лише душа страждає від гріха, страждає й тіло… Хвороби та біль дуже часто є результатом гріховного життя. Наприклад, алкоголізм. Якщо людина пила безпросвітно навіть лише один рік і з Божою допомогаю їй вдалось вирватись із цього полону, то відновити організм, повернути його в той стан до початку гріха, на жаль, не вдасться. І навіть це багатьох не зупиняє в устремлінні отримати гріховне задоволення.

Буває, доводиться чути: «Ну, подумаєш, згрішив. Потім посповідаюсь». Але не все так просто. Якщо гріх повторюється, то до нього людина звикає, а буває, що навіть сповідь не допомагає, скажемо по-іншому, у гріха формується імунітет до формальної сповіді (коли просто називаєш гріх). Виникає такий стан, коли людина ненавидить і любить гріх одночасно, і вирватись із цього замкненого кола без допомоги Божої нам не під силу. Буває, що людина роками мучиться від гріха, бореться з ним і ніяк не може повністю викорінити його.

Щоб отримати благодатну Божу допомогу, перше, що необхідно зробити, це усвідомити глибину свого падіння, зрозуміти, що будь-який гріх  – це зрада Христа. Немає малих чи великих гріхів, усі вони нас віддаляють від Творця… Митрополит Антоній Сурозький (1914-2003рр.) пояснює це так: «Припустимо, що є річка, яка тече між територією Бога і областю сатани. Місцями вона вузька і її можне легко перейти вбрід. А місцями – широка, глибока, та повноводна. Але питання не в тому, в якому місці ми переходимо на інший бік, а в тому, що ми залишили територію Царства Христа і Бога, для того щоб перейти в область влади диявола. Це так просто буває – і так моторошно! Гріх – це вибір між Богом і Його супротивником, між життям і смертю, між світлом і пітьмою».

Православний християнин має щодня запитувати себе: «На чиїй стороні я сьогодні? Кому служив протягом дня?». А також намагатись уважно молитись вдома й на богослужінні, отримувати благодать Христову у Святому Причасті та щиро просити прощeння у Господа в таїнстві Покаяння. І каятись необхідно з величезним бажанням залишити гріховне минуле. Каятись так, як радить нам святий Варсонофій Великий (+563р.): «Коли ти під час покаяння побачив усе неподобство того чи того гріха, який тримав тебе в полоні, якщо ти дійсно

аж здригнувся до самої глибини душі від тієї потворності, яку гріх наклав на душу, то ти можеш дійти до того стану, коли дійсно його оплакуєш, і не сльозами очей, а плачем серця, потрясінням всього свого єства; і тоді стає зрозуміло, що більше до цього повернутись ти ніколи не зможеш. І ось тоді можна вважати, що гріх прощений». Тільки так ми зможемо відчути справжню радість від земного буття, бо лиш із чистою совістю можна спокійно й радісно дивитись у майбутнє. Тому завжди необхідно пам’ятати, яка справжня мета нашого життя. Наша мета – Небесне Царство Христа і Зустріч із Ним. Справді, ніщо так не допомагає протистояти гріховним спокусам, як поставлена перед людиною важлива мета. Існує розповідь про молодого хлопця, який завжди відмовлявся брати участь у розвагах і насолодах зі своїми друзями, хоч як вони його не вмовляли. Він пояснював це тим, що попереду його чекає дещо прекрасне, ні з чим незрівняне, і він повинен бути завжди напоготові. Людина, яка знає, що в кінці земного шляху на неї чекає Господь Бог, то зробить своє життя підготовкою до цієї зустрічі. У житті такої людини немає місця гріху, бо вона знає, що «відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне у Христі Іісусі, Господі нашому» (Рим. 6, 23).

 

Ієрей Феодор Кулініч

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *