О чтении духовной литературы

Верный и праведный путь, как шествовать по жизни «во свете Господнем», откроют нам святые книги:

«Первый свет — это Христос Бог наш, потому что просвещает все творение, и наши души, и тела, и умы. Второй свет — дневной, просвещающий наши телесные очи. Третий свет — святые книги, которыми от всех бесовских уловок и греховных страстей и соблазнов мира сего в нынешнем веке избавляемся.

Святые и книги Божественного Писания указывают нам начало, середину и конец спасительного пути — небесной лестницы в Царство Небесное. Как бескрылая птица не в состоянии взлететь ввысь, так и ум не может додуматься без книг, как спастись. Как глаза есть светильник для тела, так светильник для души — ум, а зеркало для ума — святые книги.

Святые книги открывают в каждом из нас совесть, обнаруживают и искореняют страсти, обнажают бесовские сети, учат добродетели, укрепляют в страданиях и скорбях, напоминают о смертном часе, обнаруживают врага-антихриста, говорят о Пришествии Христовом, предвещают радость Царствия Небесного, напоминают о бесконечных муках. И отделяют добро от зла, и показывают разницу, и ставят в центр основное, словно рассыпая на блюде чистое золото и серебро, и редкий жемчуг, и драгоценные камни; они, как мудрый учитель, и как искусный военачальник, и как кормчий корабля, и наставник заблудившимся на опасном и суетном, и полном волнений пути века сего в Царство Небесное. Они, словно пресветлое солнце, светящее днем, и словно ясный месяц для плавающих в житейской ночи нынешнего века по волнующемуся морю мира сего, для всех желающих спастись и достичь Царства Небесного.

Уединенное чтение, а также внимательное и усердное слушание святых книг Божественного Писания для собственного спасения и совершенствования порождают различные добродетели и служат источником всякого блага, и отгоняют от нас все злые и греховные страсти, похоти, вожделения и действия — свои и бесовские. В чистых и смиренных сердцах пишет Господь Бог слова тайны Своей и Духом Святым открывает ее подвижникам, неутомимо пребывающим в духовных трудах и, не щадя себя, страдающим за имя Его» [3].

Когда мы читаем опытные наставления святых отцов, то как бы беседуем с ними, и обретаем для себя бесценное сокровище в деле духовного рассуждения. Жития святых мучеников и подвижников призывают душу к посильным подвигам, чтобы, насколько возможно, пытаться подражать видимому в них высокому примеру. Также говорят некоторые, что житийные чтения побуждают самих святых совершать молитвы у Престола Божия за тех, кто творит их память. Святое Евангелие — «Книга книг» и «уста Христовы»: известно, что Господь будет судить нас по Евангельским заповедям, и не сможем тогда ничего сказать Ему в свое оправдание, если будем теперь пребывать в неведении и пренебрегать изучением Закона Божьего, изложенного в Святом Писании.

Евангелие

Не составит бо ся корабль без гвоздия, ни праведник без почитания книжнаго [4].

Гвозди скрепляют все составные части, необходимые для строительства, так и мы, созидая свой дом душевный и прилагая добродетель к добродетели, должны скреплять их посредством повседневного поучения. Иначе можно не выстоять против нашествия внезапных искушений: ведь и Сам Господь говорит, что только тот, кто слушает и соблюдает Святое Его слово, имеет прочное основание веры, а без постоянных благочестивых упражнений извечный враг наш легко уводит ум человеческий на свою сторону.

Узда коневи есть правитель и воздержание: такоже нам воздержание почитание книжное [5].

Телесные страсти борют и склоняют душу ко греху, поэтому вожделения тела часто сравнивают с животной природой. Молодого и горячего коня, хотя с трудом, но сдерживает маленькая уздечка, если хозяин прикладывает к этому достаточно старания. Так и мы можем усмирять неподобающие движения плоти и души, если храним и обновляем в памяти святые заповеди Господни и святоотеческие наставления. Здесь невольно задумаемся о различии тленного и нетленного, о будущей радости и муке, о Грядущим Суде и вечном воздаянии.

Красота кораблю ветрило, такоже праведнику почитание книжное [6].

Святые праведники имели не одну какую-либо добродетель, но все в совокупности, и, когда достигали совершенства, являли для общей пользы всему миру духовную свою красоту, которую приобретали посредством многолетнего обучения. И чем большую мудрость предлагали они на спасение многим, тем более украшали собою род христианский. Мудрость же не приходит без долговременного труда, поэтому все желающие спасти и свою душу и плодотворно послужить к просвещению ближних должны прилежать книжному чтению. Только так можно распознать, как прийти к совершенству и идти воистину праведной и богоугодной дорогою, увлекая в свой путь и других.

Егда убо брате, лукавый помысл мутит ти ум, утешися Святым Писанием, и почитанием его, и Бог чрез то прогонит от тебя бесы. Идеже бо Святая Писания чтома суть, ту веселие праведным и спасение душам. Якоже труба собирает воя своя, тако святая словеса сказаема, совокупляют ангелы Божия. Но идеже сопели и гусли и песни сатанинския, ту беси собираются: ту омрачение души и пагуба, а неприязненному диаволу веселие. Святая же Писания почитаема, помыслы добры собирают и страх Божий раждают. Яцем бо образом труба вопиющи во время рати, вливает в воинов бодрость и мужество на супротивныя: тако и Святое Писание наставит тя на истину и возбудит к добру. Темже братие часто приходяще послушайте Святаго Писания, да уразумеем тем волю Божию, почерпающе от него воду живу, могущу устудити разжженыя наша страсти, и наставити ны на путь спасения [7].

«Жизнь прожить — не поле перейти», — так гласит известная русская пословица. И сколько тут может быть всяких непредвиденных обстоятельств, сколько бедствий и огорчений, с помощью которых лукавый супостат «мутит ум», стараясь сокрушить нашу духовную крепость помыслами уныния и отчаяния. Как часто бывает, что именно в таких тяжелых обстоятельствах человек оказывается вдруг в одиночестве и нигде не видит себе поддержки и не находит слов утешения среди людей. Тогда, «как бальзам на душу», врачуют нас слова Вечной Истины Святого Писания — истинного друга и советника, который никогда не предаст и не покинет, но сумеет помочь в любой беде и указать спасительный выход. Да, можно сказать и по жизненному опыту, что святые слова — как «живая вода» для страждущей души, которая несет с собой мир и надежду во всякой скорби. Господь в Святом Евангелии говорит и о великой чести для тех, кто слушает и соблюдает слово Его, называя их не только Своими друзьями, но и братьями, и сестрами. Слова же Божии, по толкованию блаженного Феофилакта Болгарского, следует не только слушать самому, но и передавать другим, к благочестивому назиданию.

«Евангелие Учительное»

«Коль сладка гортани моему словеса Твоя, паче меда устом моим», (Пс. 118, 103) — так говорит святой псалмопевец о радости духовного славословия. Святой Иоанн Златоуст называет слова Божии «дражайшими паче злата и камения многоценна, и сладшими паче меда и сота» [8]. Ибо все видимое минует и изменится, Слово же Божие пребывает в бесконечные веки. И долг нашей христианской любви как поучаться самим, так делиться и с другими этим драгоценным дарованием свыше, чтобы наследовать часть с рабом добрым и благоразумным, не скрывшим свой талант, но приумножившим и получившим для себя ни с чем несравнимую награду за свой пусть малый, но верный и старательный труд.

Научися верный человече быти делатель благочестию, и научися жити по Евангельскому словеси: очима управление, телу порабощение, уму смирение, помысл чист имея, гневу потребление. Понужайся на добрые дела Господа ради: лишаем, не мсти, ненавидим люби, гоним терпи, хулим моли. Умертви грехи, распнися со Христом, и всю любовь возложи на Господа, да обрящеши ангел тмы, первенец соборы, апостольския престолы, жезлы патриаршеския, венцы мученическия, похвалы праведных. Убог мнися быти, и утре умирая и прах бывая. Глаголи, несмь достоин ни на лица человеком взирати. Тем таковая всегда помышляя, можеши спастися о Христе Исусе Господе нашем [9].

[1]. «Цветник священноинока Дорофея»
[2]. «Златоуст», сл. 31-е
[3]. «Цветник священноинока Дорофея»
[4]. «Златоуст», сл. 31-е
[5]. «Златоуст», сл. 31-е
[6]. «Златоуст», сл. 31-е
[7]. «Златоуст», сл. 106-е
[8]. «Златоуст», сл. 80-е
[9]. «Златоуст», сл. 31-е

По материалам статьи “Свет миру” инокини Ливии
http://ruvera.ru/articles/svet_miru

 

Інтерв’ю з митрополитом Кам’янець-Подільським і Городоцьким Феодором

— Ваше Високопреосвященство, чому для вірян так важливо читати Біблію?

— Читання Біблії або Священного Писання необхідне для того, щоби ми могли проникнутись Духом Божим, адже Священне Писання дає нам не просто інформацію про якісь священні події, про правила благочестивого християнського життя… Священне Писання передає нам також дух тих пророків, апостолів, святих людей, що отримували від Бога за Його натхненням істини, які вони викладали у своїх Писаннях. Тому Священне Писання ми читаємо і для того, щоби знати, як повинна жити віруюча людина, котра сповідує Богоодкровенну релігію і яка вірить у те, в що вірували й записали пророки та апостоли. Священне Писання у зв’язку з цим має беззаперечний авторитет, тому що це не вчення людини, а одкровення Бога, тобто те, що має абсолютну цінність і те, що необхідно сприйняти без усякого сумніву та роздумів. Це не наука, яка містить людські пізнання, що систематизують, приводять у певний порядок і так створюють певну науку або якийсь напрям у тій чи тій галузі людських знань. Священне Писання є для нас дуже авторитетною книгою, яку віруюча людина бере за основу свого світогляду, за основу сприйняття особистого життя, життя цілого світу. Священне Писання — це наче дзеркало… У ньому людина може побачити себе на фоні тих правил та вимог, якими вона має керуватися. У Священному Писанні явлено ідельний образ життя, на який ми маємо орієнтуватися для того, щоби змогти духовно вдосконалюватися та опановувати той духовний ідеал, який маємо перед собою. Священне Писання нагадує нам про це святе життя, адже без пам’яті про Божі Заповіді людина з легкістю починає грішити. Преподобний Амвросій Оптинський запитує і сам відповідає на своє запитання: “Чому людина грішить? — Тому що забуває Заповіді Божі”. Тому, звичайно, нам дуже важливо читати Священне Писання і ми його читаємо щодня, приділяючи особливу увагу Новому Заповіту, який викладає перед нами більш досконалі вимоги щодо організації нашого духовного життя. Новий Заповіт відкриває для нас те, що для людей Старого Заповіту було закрито. Це — вчення про Бога у Святій Трійці, це — вчення про викупний подвиг Господа нашого Іісуса Христа, через який Він проявив безмежну любов до людства, через який Він примирив нас із Богом Отцем і через який Він увів нас у новий духовний стан, який відкривається через віру в нашого Господа Іісуса Христа, входження в Його Церкву та освячення тими Божественними дарами, якими людина стає людиною новою по образу нашого Спасителя.

— Владико, як правильно читати Біблію? Чи треба для цього знати основи Закону Божого?

— Біблію треба читати… Безумовно, перед тим, як читати Біблію, добре було б познайомитись із Біблійною історією, з тією важливою схемою релігійного життя, яку викладено в книзі Закон Божий. Це полегшує, передусім, цілісне сприйняття усієї Біблійної історії. Для того, щоби прочитати всю Біблію, треба багато часу, і часто людям не вдається знайти цей час, щоби мати хоча б уявлення про що говорить Біблія. Можна почати читати і не закінчити, а значить і не зрозуміти послідовності й змісту Біблійної Історії. Прочитавши Закон Божий, людина опрацьовує невеликий обсяг матеріалу, який допомагає сповна усвідомити все те, що викладено в Біблії (у Старому й Новому Заповітах). Тому я вважаю, що знайомство з Біблією треба розпочинати із читання Закону Божого. Так було б правильно. Безумовно, якщо ми перейдемо потім до читання Біблії, для нас ще буде багато незрозумілого, але на це не потрібно звертати увагу. Необхідно читати те, що нам зрозуміло, те, що незрозуміло, можна оминати і продовжувати читати далі. До речі, так робив преподобний Серафим Саровський. Під час читання Біблії він ставив позначки там, де йому було щось незрозуміло. А коли він знову перечитував книги Священного Писання, то багато з цих місць відкривались для нього і він витирав ці позначки. Якщо щось надзвичайно зацікавить людину, то вона може звернутися до священників або до святих отців, які тлумачили Святе Письмо. У цьому нам також можуть допомогти бібліотекарі та церковні сайти, на яких розміщено дуже багато тлумачень Святого Письма. Отож сьогодні немає такої проблеми, щоби познайомитися і уяснити для себе розуміння текстів Священного Писання.

— Неодноразово доводилось чути думку, що не обов’язково або й зовсім не потрібно читати книги Старого Заповіту. Для сучасних християн актуальним є Євангеліє. Що Ви можете сказати з приводу таких міркувань?

— Думаю, що можна читати і Старий, і Новий Заповіт, але перевагу слід надавати все ж таки Новому Заповіту. Ми маємо керуватися заповідями, які знаходяться у Новому Заповіті. Якщо ми не будемо знайомі з Новим Заповітом, а візьмемося одразу за читання Старого Заповіту, то у нас може виникнути багато запитань і навіть може скластися думка про протиріччя. Це може нас занепокоїти і навіть породити певні духовні проблеми. Тому ми зі Старим Заповітом маємо, передусім, познайомитись через Закон Божий, а тоді всю увагу зосередити на Новому Заповіті. І лише після того, коли засвоїмо Євангельське вчення Господа нашого Іісуса Христа, ми можемо познайомитись і з книгами Старого Заповіту. Це, насамперед, із історичними книгами, яких є багато, і з духовно-моральними та законодавчими. Пророцтва ж, я думаю, слід відкласти, тому що вони будуть незрозумілими. Пророцтва необхідно читати тільки з тлумаченнями. Вони більшою мірою були направлені на підготовку до приходу у світ Месії, Сина Божого, Який воплотився, Христа Спасителя. Тобто ці пророцтва, які вже збулись. Так, є місця, які вказують на друге пришестя Господа Іісуса Христа, на всезагальне воскресіння мертвих, на кончину віку, але в основному вся увага пророків була зосереджена на підготовці до прийняття Месії. Тобто для нас це вже відкрито й відомо, тому це вже не є настільки актуальним. Месія прийшов і пророцтва збулись. Недарма господь наш Іісус Христос говорив щодо пророцтв, що пророки та законодавство до Іоанна. Тобто те, що мало виконати підготовчу роль для прийняття Христа, вже виконало своє призначення і свою місію. Цьому є підтвердження і у святих отців, і в житійній літературі. Перенесення уваги з Нового Заповіту на Старий є неправильним і може породити навіть певні штучні богословські протиріччя. Ми керуємось переважно Новим Заповітом, хоча у Старому Заповіті є багато повчального і ці книги ми приймаємо й також ними користуємось, та для цього необхідною є певна підготовка, що передбачає духовне зростання і відповідне виховання. У Старому Заповіті є багато духовних порад і настанов, які є яскравими прикладами сильної віри, відданості Богу та прояву багатьох інших духовних чеснот старозавітних людей, котрі корисно наслідувати і нам, сучасним людям, для нашого духовного розвитку і спасіння душі.

Читання Євангелія має бути щоденним правилом для християнина. Можна читати одну главу Євангелія та паралельно одну чи дві глави з апостольських послань, починаючи з діянь апостольських. Таким чином будуть прочитані всі книги. Потім починати знову. Читання Євангелія не повинно закінчитись прочитанням один раз усієї книги. Воно має тривати упродовж усього життя, тому що Слово Боже надихає, Воно просвітлює наш розум, Воно умиротворює наше серце, Воно нас врозумляє, Воно несе нам благодать. Тому, навіть якщо ми чогось і не розуміємо, то всеодно на енергетичному, благодатному рівні ми отримуємо користь, ми отримуємо Божественну силу. Ця Божественна сила дає нам той духовний матеріал, який потім обов’язково трансформується у певні думки, певні хороші рішення та бажання звершити щось добре. Тому, навіть коли немає розуміння всієї глибини Євангелія, читання приносить величезну користь для душі. Недарма один подвижник сказав своєму учневі, який звернувся до нього, бо не міг зрозуміти Святе Писання: “— Читай, — каже, — сину мій, бо біси розуміють і тремтять”. Це засвідчує те, яку велику силу має Божественне Слово, адже це — Слово Бога. І людина, яка проникається цим Божественним Словом, освячується. Так, як і люди, що читають літературу, яка розбещує душу або породжує агресію, заражаються цим розтлінням і агресією, а тоді несуть її й виплескують, виражаючи у певних словах, настрої та іншими проявами нашого людського життя. Тому дуже важливо, щоб християнин керувався Божественним Словом для устрою свого життя в дусі християнської віри та благочестя.

— Сьогодні майже при кожному храмі існують церковні бібліотеки, де можна знайти і повчання святих отців, і православні притчі, і житія святих, і безліч інших духовних книг. Яке місце поряд з читанням Біблії має займати читання такої духовної літератури?

— Нам слід знайомитись і з житійною літературою, і з писаннями святих отців, тому що ці люди були носіями Божественної благодаті. Ці люди були освячені Божественною силою і досягли стану святості. Тому їхні слова, вчинки, їхні діяння є для нас повчальними і виступають провідниками Божественної сили. Так що після Священного Писання нам рекомендовано читати слова святих отців. До речі, апостол Петро в одному зі своїх послань каже, що книги Священного Писання написані за натхненням Духа Святого. Їх також можна розуміти за натхненням Святого Духа. Тому тими, хто тлумачив Святе Писання, були святі люди, тобто ті, хто мав величезний досвід спілкування з Богом, досвід освячення через звершення духовного подвигу. Це люди, які були наближеними до Бога, це друзі Божі, це ті, хто потім вслід за апостолами були наслідниками Божественної благодаті. Серед них є архієреї, церковні вчителі, священники, монахи і благочестиві миряни. Їхній духовний авторитет підтверджує святість їхнього життя. Тому ті чудові тлумачення на Слово Боже, їхні духовно-моральні повчання є духовною скарбницею нашої Церкви та стали авторитетними джерелами повчання, читаючи які люди й сьогодні отримують величезну духовну користь. Ми довіряємо їм більше, ніж собі, тому що вони більше пізнали, вони були близькими до Бога й мали більший досвід спілкування з Богом. У певному сенсі вони є доповненням Священного Писання, яке ми використовуємо для його розуміння й тлумачення. Для кращого розуміння святих отців древності святителі Ігнатій Брянчанінов і Феофан Затворник переклали сучасною мовою складні для розуміння слова та вирази святих отців, зробивши їх більш доступними для свого сучасника.

За порадою святих отців, християнам найкраще знайомитись із святоотцівською спадщиною через читання житій святих. Це чудові повчальні історії, які вміщують і догматичну частину, і морально-повчальну, і пізнавальну, тому що багато з-поміж святих отців були освіченими людьми свого часу й мали великі мирські знання. Разом з тим вони набули значного аскетичного досвіду. Усе це певною мірою відображене у їхніх житіях, зафіксованих їхніми сучасниками — людьми, що були близько знайомі з їхнім життям і діяннями. Тому духовні отці та наставники рекомендують знайомитись із духовним багатством нашої Церкви насамперед через читання житій святих, патериків (“Отечник“). Цінними в цьому сенсі є “Луг духовний” Іоанна Мосха, “Лавсаїк” архієпископа Палладія, Києво-Печерський патерик, Пролог. У них коротко викладено житія святих та їхні висловлювання, які призначались для повчання їхніх сучасників та учнів. Отож, насамперед слід знайомитись із житійною літературою, вона надзвичайно багата. Приміром, тільки “Житія святих“ Димитрія Ростовського налічують 12 томів і призначені для читання на кожний місяць. У нас на Русі в давнину були улюблені житія святих, які читали, перечитували, які багато християн знали напам’ять. Була навіть благочестива традиція в християнських сім’ях дівчині, яка виходила заміж, давати у придане 12-томник святителя Димитрія Ростовського. На цій книзі виховувались багатьох православних християн. Раніше було мало людей, які вміли читати, тому люди сходились у хати-читальні, чи у будинок благочестивих людей, де вміли читати, і слухали читання “Житій святих“.

Загалом, це надзвичайно велика й обширна тема, яку неможливо викласти у кількох реченнях. Але, все ж таки, ще скажемо, що насамперед має бути знайомство із житійною літературою — найбільш доступною та зрозумілою. Це стосується як людей воцерковлених, так і тих, хто тільки ступає на цей шлях. Знаю, що житія святих читали десятки разів святителі, які вже прославлені в Церкві, навіть серед наших сучасників, наприклад, святитель Серафим (Соболєв) — богослов, який після революції був у еміграції в Болгарії, служив у одному з храмів Софії, священномученик Никон (Рождественський) та інші. Скажу, що й мені неодноразово доводилось читати житія святих і від цього завжди отримую духовне задоволення та користь. Відчувається, що на цих книгах почиває Дух Святий. Вони помазані духовним помазанням і той, хто читає, отримує велику духовну втіху та надзвичайно унікальну інформацію, дуже цікаві думки, які потім можуть знадобитись для вирішення якихось життєвих проблем. Для цього ми й читаємо духовну літературу. Читаємо, щоби використати ці знання. Але, як я вже зауважив, духовна література дає не лише знання, вона виховує, освячує людину. В цьому полягає її відмінність від літератури мирської. Але це, знову ж таки, вже інше питання.

— З яких духовних книг чи з яких авторів слід розпочинати духовне читання людині, яка тільки ступила на шлях воцерковлення?

— У нас є багато сучасних авторів, які можуть допомогти нам розібратись у питаннях духовного життя, що хвилють людину, яка прийшла до церкви і хоче отримати відповідь на ці питання, хоче познайомитись із азами духовного життя. Ми, звісно, можемо рекомендувати авторів, які є серйозними подвижниками, Церковними учителями, які мають глибокий і правильний духовний досвід. Серед них я б, звісно, назвав грецьких подвижників… Старця Паїсія Агіоріта, афонського подвижника. Його духовна спадщина налічує багато томів. Його твори перекладено на російську мову. Мабуть, немає такої теми, яку б він не піднімав. Також це старець Порфирій Кавсокалівіт. Це архімандрит Андрій Кононас, який взагалі дуже доступно й просто пояснює багато речей нашого сучасного життя. Це й інші грецькі автори: Єфрем Катунакський, Єфрем Ватопедський, Іосиф Ватопедський та інші. Хотілось би ще відзначити дуже глибокодуховні та змістовні богословські статті митрополита Лімасольського Афанасія. Загалом, дуже багато серед грецьких авторів, серед старців тих, хто дуже оригінально й просто пропонує розуміння суті духовного життя християнина в сучасних умовах.

Дуже корисним для духовного життя є настанови руського подвижника ігумена Никона Воробйова (“Листи до духовних дітей”, “Нам залишено покаяння”), а також святителя Миколая Велемировича — богослова-подвижника Сербської Православної Церкви (повчальні статті, слова, пов’язані з влаштуванням духовного життя). Чудовою книгою іншого сербського подвижника, старця Фадея Вітовніцького, є “Мир і радість у Дусі Святому”. Хотілось би ще порадити познайомитись із книгами сучасного грузинського подвижника архімандрита Лазаря (Абашидзе) (“Грех и покаянние последних времен”, “Тайные недуги души”). Дуже глибокими й змістовними є аскетичні твори святителя Ігнатія Брянчанінова. Я б, насамперед, рекомендував його листи. Особливо том, зібраний архімандритом Марком Лозінським, професором Московської духовної академії. Дуже глибокоповчальними є листи й житія оптинських старців, які є практично нашими сучасниками. Тому читати варто не лише їхні листи, а й житія. Дуже відомим духовним сином оптинських старців XIX-XX ст. був церковний письменник Сергій Нілус, який у своїх творах розкриває духовне життя християнина в усіх його проявах. Взагалі, є що читати християнину, є з чим знайомитись. Невичерпне багатство нашої Православної Церкви! Звертатись також потрібно до наших священників, до бібліотекарів. Вони допоможуть розібратись у якому порядку та які книги читати. Із багатьма книгами можна познайомитись в інтернеті чи замовити собі. Зараз із цим проблем немає, було б лиш бажання…

— Духовне читання називають одним із засобів духовного зростання людини. Проте, кажуть, що читання без добрих справ виховує у людині внутрішнього фарисея. Як не схибити на цьому шляху?

— “Віра без діл є мертвою”, — каже апостол Яків. Теоретично знання без добрих справ можуть стати великою проблемою, тому що нас спасають не знання самі по собі, а правильне життя за вказівкою цих знань. Адже диявол також знає дуже багато… він знає все, знає більше, ніж будь-яка людина. У нього феноменальна пам’ять. Зі Священного Писання, з історій подвижників ми знаємо про те, що він у деяких випадках навіть цитує Священне Писання. Але не для того, щоби принести користь людині, яка його слухає, а для того, щоби заплутати, для того, щоби згубити душу. Тому знання Священного Писання без доповнення їх практичним життям не приносять людині користі, більше того, вони навіть можуть породити гординю у того, хто володіє цими знаннями і вважає, що цього достатньо, аби освоїти релігійну сферу й змінити себе. Нічого подібного! У релігійній практиці самі знання, якими б правильними вони не були, не принесуть людині ніякої користі. Знання набувають задля того, щоби їх використовувати. Взагалі, яким є призначення знань? Не тільки Богословських але й світських? Знання призначені для того, щоби чогось досягнути, щось зробити. У релігійній сфері так само: ми здобуваємо знання для того, щоби вчитись як жити з Богом, як досягнути вічного спасіння, як правильно налаштувати власне людське життя, як настроїти свою душу, як правильно організувати всі ці складні процеси, які формують особистість. Для цього ми відбираємо знання, щоби вони були у нас, безсумнівно, корисними. А потім з Божою допомогою намагаємось їх застосовувати у своєму повсякденному житті задля досягнення певного корисного результату, щоби знання нас змінювали, щоби допомогали нам вдосконалюватись. Тобто, коли у нас є правильний підхід до знань, то, безсумнівно, знання нам допомагають. Буває така ситуація, коли люди кажуть: “От я ось читаю, ніби все знаю, а не виправляюсь. Для чого мені тоді ще читати, якщо у мене немає ніякого розвитку?”. Тут добре вже одне те, що людина помічає, що вона не виправляється, що духовне життя у неї не в належному стані. У такому випадку корисно читати ще й для того, щоби знання викривали наше недбальство, безпечність і недосконалість. Це, у свою чергу, приводить нас до покаяння і смирення, а, отже, і в цьому буде для нас велика користь. Але, якщо людина думає, що достатньо тільки того, щоби збагачувати свій розум знанями, не змінюючи свого серця, то це є великою помилкою. Це, як кажуть, уже інша крайність. Тому апостол Павло, застерігаючи

християн від безрозсудного збагачення знанями, говорить, що “знания надмевают, а любовь назидает“. Ось чому для розумного читання потрібно керуватися порадами, повчаннями святих отців. Тут не може бути місця для самовпевненості.

Добре було б, щоб керівництво з читання духовних книг здійснював досвідчений священник, духівник, щоб нас нікуди не “занесло”, тому що неправильне використання духовних книг може заподіяти величезної шкоди людині. Потрібно, щоби книги відповідали духовному стану людини, її духовним потребам, щоб вона отримувала саме ті поради, які є для неї необхідними, які відповідають її способу життя. Адже, якщо буде по-іншому, то можна наробити багато помилок і замість користі отримати шкоду. Я вже колись наводив приклад з повчань Ігнатія Брянчанінова, який говорив, що коли приходимо до апетки, тому що у нас болить голова, ми просимо дати не будь-які ліки, котрі потрапили нам на очі, а саме ті, які допоможуть нам одужати, бо ліки від якоїсь іншої хвороби, в кращому випадку, ніякої користі не принесуть, а, можливо, й зашкодять. Так і в духовному читанні… Ми маємо використовувати ті книги, які лікуватимуть нашу душу, які будуть нам зрозумілими, які відповідатимуть духовним запитам нашої душі.

— Сучасний світ наповнений великою кількістю засобів, які ніби-то мають полегшити наше життя. Часто замість читання друкованих книг люди вибирають прослуховування аудіокниг. Владико, впливає це, на Вашу думку, на сприйняття людиною змісту книги?

— Думаю, так. Думаю, впливає. Адже, коли ми читаємо книгу, то не лише використовуємо слух, ми сприймаємо текст очима, тобто працює зорова пам’ять. Це є перевагою для запам’ятовування. Читаючи книгу, ми можемо щось підкреслювати, зупинятися, робити певні позначки, які потім зручно шукати. Коли ж слухаємо аудіозпис, робити позначки неможливо, технічно тут все набагато складніше. Простіше взяти книгу й знайти потрібне місце. Читаючи книгу, ми часто можемо зупинятись для того, аби порозмірковувати над якоюсь фразою, перечитати її. Коли ж прослуховуємо текст аудіокниги, це зробити непросто. Процедура фіксації відтворення тексту може навіть відволікати. Адже перечитування того, що нас цікавить, потребує спокійної, безшумної обстановки. Тому я, звісно, надаю перевагу книзі. Але є люди, які мають проблеми із зором, тому для них прослуховування аудіокниг — це щаслива можливість послухати те, чого вони ніколи не прочитають. Тому це, звичайно, чудово. Але, порівнюючи два варіанти знайомства з книгою, як на мене, то перевага на боці друкованої книги. Власне вже сама книга може бути настановою… Один погляд на книгу іноді відводить людину від гріха, як говорив святитель Ігнатій Брянчанінов. Тому прекрасно, коли духовні книги прикрашають полицю нашої домашньої бібліотеки, коли вони радують наш погляд, коли ми беремо їх до рук, коли ми їх читаємо і навіть прикладуємось.

— Владико, що б Ви побажали нашим читачам — і тим, що вже мають досвід у читанні духовних книг, і тим, що тільки роблять у цьому свої перші кроки?

— Насамперед хочу побажати їм читати книги. Тому що той прекрасний духовний світ, у якому жили святі отці, ми можемо побачити через їхні книги. Через їхні духовні твори ми знайомимось із духом цих людей і таким чином маємо прекрасну можливість через благодать Божу переноситись у ті древні часи і бути сучасниками тих дивних подвижників та отців, які так чудово прожили своє життя й набули святості.

Духовні книги — це прекрасна можливість для нас увійти до світу святих, відчути ту духовну атмосферу, в якій перебували та звершували свій духовний подвиг святі. Читання духовних книг — це велика втіха, це велика духовна підтримка для православної людини. Тому я раджу знаходити час для того, щоби постійно підтримувати той духовний настрій, який необхідний для звершення християнського подвигу, щоби бути в духовному спілкуванні з Богом і святими людьми.

 

Бесіду вела  Алла Сірант