8 листопада/26 жовтня – день пам’яті великомученика Димитрія Солунського

Святий великомученик Димитрій був сином благородних і благочестивих християн, які жили в місті Солуні (Фессалоніках), де його батько був проконсулом.

Батьки померли, коли святий Димитрій досягнув повноліття. Він служив спочатку секретарем у війську, а після смерті батька, перевершивши його військовими та адміністративними здібностями, прийняв звання проконсула Еллади від імператора Максиміана Галерія (близько 306 року). Імператор Максиміан (зять і соправитель жорстокого гонителя християн – Диоклетіана – у східній половині Римської імперії, а в подальшому його наступник з 305 року) наказав йому не тільки боронити той край, але й повністю винищити християн.

Святий Димитрій, прибувши у рідне місто, відкрито проповідував Євангеліє, він навчав усіх жителів заповідям Христовим, викорінював язичництво, навертав усіх до святої віри, тобто для солунян він був другим апостолом Павлом.

Імператор Максиміан, підкоривши готів та сарматів Риму, повернувся до Фессалонік і розпочав гоніння на християн. Святого Димитрія за відкрите сповідництво віри у Христа перед імператором було ув’язнено у підземеллі терм, проте Господь укріпляв його Своєю силою.

Тим часом на стадіоні влаштовувалися імператорські гладіаторські бої. Улюбленець імператора гладіатор вандал Лій, переміг багатьох в смертельному двобої в Римі, Сірмії та Фессалоніках, але найбільше він лютував і знищував християн, яких карали, змушуючи вступати з ним у двобій.

Юнак-християнин Нестор возревнував проти губителя християн, взявши благословення свого друга і наставника у вірі святого Димитрія, у битві переміг варвара Лія. Він скинув його на списи воїнів. Імператор наказав вбити Нестора, але почувши, що його улюбленця вбито силою “Бога Димитрія”, наказав стратити Димитрія такою ж смертю, якою загинув його гладіатор. Великомученика стратили у в’язниці, заколовши багаточисельними ударами списів, а тіло викинули на поталу звірам.

Та мучитель помилявся в тому, що смерть праведника може бути такою ж, як смерть грішника, тому що смерть грішників люта, а кончина святих чесна перед очима Господа.

Тіло великомученика Димитрія було поховане християнами недалеко від місця його страти. Слуга великомученика Лупп змочив перстень і ризу святого в його крові, ними він сотворив багато чудес, зцілюючи хвороби та виганяючи бісів. Нечестивий Максиміан, дізнавшись про це, звелів схопити Луппа і відрубати йому голову.

Коли закінчились гоніння на християн, над гробом святого великомученика Димитрія воздвигли храм, де за молитвами святого відбувалось багато чудес і зцілень. Через сто років при оновленні храму були віднайдені його нетлінні мощі, а з VІІ сторіччя від них почалось чудесне рясне витікання мира, тому святого ще називають Мироточивим.

Баптистерій, в якому зберігалася велика кількість мира від мощей великомученика Димитрія

Святий Димитрій не раз доводив жителям Солуні, що він є покровителем і охоронцем свого міста. Він продовжував допомагати жителям, рятуючи їх від нашестя ворогів, голоду та хвороб.

У VI сторіччі війська слов’ян-аварів стали свідками великого заступництва святого Димитрія за народ Солуні.

З давніх-давен на Русі Святого Димитрія шанували особливо. Існують факти, які вказують на те, що за походженням святий Димитрій був слов’янин, хоча і жив у грецьких Салоніках, це встановлено працями єпископа Філарета (стаття “Святой великомученик Димитрий и солунские славяне” у журналі ”Чтения общества истории и древностей российских”, 1848 рік, № 6). Батьки Святого були слов’янами (слов’янські племена мали звичай селитись неподалік від Салонік і займатися торгівлею). Слов’яни сприймали і вшановували його навіть як покровителя і помічника, який допомагає їм проти самих греків. Свідчення тому можна знайти у літописі преподобного Нестора про те, як Олег розгромив Константинополь у 907 році: “убоялись греки и говорили: это не Олег, но святой Димитрий послан на нас от Бога”.

Мабуть тому першим твором слов’янською мовою святих рівноапостольних Кирила і Мефодія після створення ними слов’янської абетки був канон Димитрію Солунському. На початку 70-х років ХІ сторіччя у Києві заснований Димитріївський монастир, відомий в подальшому як Михайлівський-Золотоверхий. За свідченням літопису 1051 року старший з синів Ярослава Мудрого – Ізяслав (Димитрій) Ярославович закладає на честь свого християнського покровителя великий Дмитрівський монастир з церквою Димитрія Солунського. Завершується будівництво церкви у 1062 році. Аж до руйнації у 1240 році в історичних джерелах монастир на Михайлівській горі згадується як Дмитрівський і лише ближче до ХІV сторіччя він змінює назву на Михайлівський – на честь новозбудованої церкви.

В наш час свята глава великомученика Димитрія знаходяться у грецькому місті Солунь, у величній базиліці, збудованій на місці його погребіння.

Раку у храмі на честь святого Димитрія відкривають раз на рік – 8 листопада, після Вечірньої, і роздають вірянам вату, що просякнута ароматним благодатним миром.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *