20 грудня – день пам’яті священносповідника Амвросія Кам’янець-Подільського

Священносповідник Амвросій (в миру Олександр Олексійович Полянський) народився 12 грудня 1878 р. в с. Петелино Елатомської волості Тамбовської губернії у сім’ї священика. Закінчив церковноприходську школу у своєму селі, духовне училище в м. Шацьку (Тамбовської губернії), Тамбовську Духовну семінарію у 1899 р. і того ж року вступив до Казанської Духовної Академії. В 1901 р. прийняв монашеський постриг та висвячений у ієродиякона, а в 1902 р. – в сан ієромонаха.

У 1903 р. ієромонах Амвросій закінчив Казанську Духовну Академію зі ступенем кандидата богослов’я за роботу “Учение о Царстве Божием по сочинению блаженного Августина “О граде Божием” та призначений викладачем Київської Духовної семінарії й зарахований до числа братії Києво-Печерської Лаври. В 1905 р. його нагороджено наперсним хрестом. У 1906 р. він став ректором тієї ж семінарії в сані архімандрита. В 1915 р. за сумлінну службу на єпархіальних послухах архімандрита Амвросія нагороджено орденом св. Володимира 3-го ступеня.

Після жовтневої революції семінарія у Києві була закрита, студенти роз’їхалися. Церкві на Україні насаджувалися розкольницькі ідеї. Після Помісного собору 1917-1918 рр. і відновлення патріаршества загострився рух за автокефалію. В цих умовах архімандрит Амвросій заявив про себе як про послідовника єдності Церкви і зберіг вірність Патріарху Тихону.

Патріарх Тихон
Патріарх Тихон

22 жовтня 1918 р. – хіротонісаний во єпископа Вінницького, вікарія Кам’янець-Подільської єпархії.

У 1922 р. переведений на Кам’янець-Подільську кафедру. В цей час єпископ Амвросій показав себе стійким борцем з оновленським розколом – зрадницьким ударом по Церкві зсередини, що був вигідний вождям революції та спланований комуністами, для дискредитування й остаточного знищення Церкви та патріаршества.

У 1923 році у Донському монастирі, в Москві, відбулось архієрейське засідання з питання примирення з оновленцями. Архієпископ Тверський і Кашинський Серафим (Олександров), який вів перемови з оновленським “митрополитом Одеським” Євдокимом підкреслив, що однією з умов примирення оновленці ставлять відставку патріарха Тихона.

Єпископ Кам’янець-Подільський і Брацлавський Амвросій рішуче став на захист патріарха, вказавши на неканонічність оновленської ієрархії і незаконність вимог оновленців. “Справжнє обличчя” оновленців, за його словами, “було огидним”. А оновленського “митрополита” він назвав бувшим архієпископом, тому що він приєднався до самопроголошеного духовенства, яке відкололося від Святійшого Патріарха Тихона і, за його ідеологією, від Церкви Христової.

Можливо, єпископ Амвросій (Полянський) став тією людиною, завдяки якій оновленський розкол не зміг поглинути Руську Церкву. Принаймні, відомо, що за результатами голосування у Донському монастирі архієреї підтримали його позицію і відмовилися від союзу з оновленцями.

У 1923 р. єпископа Амвросія було вислано за межі України. Він поселяється в Москві. У вересні 1923 р. виступає з промовою проти об’єднання з оновленцями на Архієрейському Соборі, що відбувався в Донському монастирі (Собор відмовив оновленцям у визнанні). Через рік єпископа Амвросія ще раз заарештовано. Після звільнення він служить у різних храмах м. Москви, постійно проповідує на богослужіннях.

У 1925 р. єпископа Амвросія призначено керуючим Кам’янець-Подільською єпархією, але виїхати на місце служіння він не встиг — його заарештовано разом з усіма архієреями, які допомагали в управлінні Руською Православною Церквою Патріаршому Місцеблюстителю митрополиту Крутицькому Петру. Єпископа Амвросія засуджено до трьох років концтабору на Соловках.

У Соловецькому концтаборі єпископ Амвросій разом з іншими архієреями прийняв участь у підготовці так званого “Соловецького послання”, у якому вони виклали своє критичне ставлення до так званої “Декларації” митрополита Сергія (Страгородського) про відносини Церкви і влади. Послання було адресоване радянському керівництву. Визнаючи у цілому необхідність підпорядкування державній владі у громадянських справах, соловецькі в’язні нагадували про необхідність невтручання держави і Церкви у справи одне одного: “… Церква не може миритися з втручанням у галузь чисто церковних відносин держави, яка є ворожою по відношенню до релігії”, – стверджували соловецькі в’язні.

Напевно, участь у складанні цього тексту і вирішила долю єпископа Амвросія – на волю він більше не вийшов. 30 жовтня 1928 року, після закінчення лагерного строку, єпископу Амвросію було оголошено, що після лагеря він відправляється у зіслання в Уральську область.

30 листопада 1928 р. його вислано на три роки до Уральської області. 9 квітня — новий арешт (Тобольська тюрма), потім висилка до Обдорська, в селище Шуришкари. 5 липня 1931 р. – знову Обдорськ. 30 липня 1931 р. – новий арешт. 14 грудня 1931 р. Особлива Рада Колегії ОГПУ засудила єпископа Амвросія на три роки висилки в Казахстан.

У вересні 1932 р. єпископ Амвросій прибув в м. Туркестан, звідки його знесиленого етапом пустелею за 120 км відправили в селище Сузак. Після прибуття на місце зіслання через тиждень від хвороб та виснажливого переходу гірською місцевістю святитель-сповідник завершив свій хресний шлях.

Архієрейський Ювілейний Собор 2000 р. прославив єпископа Амвросія як святого. Пам’ять священносповідника Амвросія, єпископа Кам’янець-Подільського Церква відзначає 7 (20) грудня.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *